Історія кафедри
Кафдера нервових хвороб була організована у вересні 1919 року.
Її організатором і першим завідувачем в 1919-1923 р.р. був доктор медичних наук, професор Владислав Едмундович Дзержинський (1881-1942).
Дзержинський В.Е. народився у 1881 році в сім'ї вчителя математики, де був восьмою і передостанньою дитиною. З відзнакою закінчив гімназію та в числі найкращих гімназистів Віленської губернії був запрошений продовжити навчання до Санкт-Петербурзької гімназії - елітного навчального закладу, випускники якого мали можливість вступити до будь-якого вищого навчального закладу Російської Імперії.
В 1905 році Владислав Дзержинський закінчив медичний факультет Московського університету і очолив психіатричну лікарню в Тверській губернії.
На відміну від старшого брата, Владислав ніколи не займався політикою, а вів скромне та працьовите життя.
З 1908 р. був ординатором в Московській неврологічній клініці у професора В.К. Рота. В 1911 р. захистив докторську дисертацію на тему «Над-, філо та гістогенез наднирників». В 1913 р. очолив земську лікарню в Харківській губернії. В 1915 р. обраний доцентом кафедри неврології та психіатрії Харківського університету.
В 1918 році відомого лікаря та вченого запросили до Катеринослава в оргкомітет Катеринославської (Дніпропетровської) медичної академії, таким чином він став одним із засновників нашого навчального закладу. В 1919 році В.Е.Дзержинський очолив новостворену кафедру нервовоих хвороб та отримав звання професора, в 1920 р. був обраний деканом медичного факультету, а в 1921 р. став проректором академії. Він організував на кафедрі гістопатологічну лабораторію, видав у 1921 р. "Краткий учебник нервных болезней для студентов и врачей".
За "контрреволюційну агітацію в Катеринославі" Владислав Едмундович був засуджений своїм старшим братом Феліксом до розстрілу, однак за особистим розпорядженням В.І. Леніна вирок було скасовано і професора Дзержинського випустили з камери смертників.
В 1923 р. В.Е.Дзержинський виїхав на проживання до Польщі, де обрав кар'єру військового медика. Був зарахований до резерву Війська Польського. Не приймаючи участі в бойових діях, дослужився до звання полковника санітарних віськ, а потім знову повернувся до наукової роботи - займався неврологічними дослідженнями в лікарні соціального страхування в Лодзі. Отримав найвищу польську нагороду для цивільних осіб - золотий хрест "За заслуги".
На початку 1942 року 60-річний професор скромно жив у своєму будинку неподалеку від міста Згєж, однак, коли окупаційна німецька влада дізналася, що він є рідним братом відомого більшовика Ф. Дзержинського, його доля була вирішена: 20 березня 1942 року В.Е. Дзержинський був схоплений гестапівцями і того ж дня розстріляний під час публічної страти групи зі ста поляків у лісі поблизу Згєжа.
Зараз місце страти позначено невеликим обеліском, на якому, поміж інших, значиться і ім'я Владислава Дзержинського.
В.Е.Дзержинський є автором ряду видатних наукових робіт, в тому числі першого польського академічного підручника з неврології, який було видано в 1925 році. Також ним описаний синдром, відомий в літературі як «синдром Дзержинського» (dystrophia periostalis hyperplastica familiaris).
З 1923 по 1932, завідувачем кафедрою неврології був доктор медичних наук, професор M.С.Доброхотов (1878-1953).
У 1903р.Михайло Сергійович закінчив медичний факультет Московського університету. У 1905 р. зайняв посаду ординатора клініки нервових хвороб Московського університету. У 1908 р. протягом літніх місяців він працює у земській грязелікарні м. Саки. У 1913 р. Михайло Сергійович у Військово-медичній академії захищає дисертацію “Ишиас корешкового происхождения”. Після захисту стає професором кафедри психіатрії Воронезького медичного інституту, де працює до обрання завідувачем кафедрою нервових хвороб у Катеринославі. За період завідування кафедрою (1923-1932) Михайло Сергійович провів значну роботу по її подальшому розвитку в галузі педагогічної та наукової діяльності: підготував 20 лікарів-невропатологів з клініко-анатомічним напрямком, виконав 23 наукові праці. Наукова робота кафедри в основному була спрямована на розробку питань клініки і патогенезу інфекційних та професійних захворювань нервової системи: описана гостра атаксія Лейден-Вестфаля, геморагічний енцефаліт сифілітичного походження, енфаломієлополірадікулоневрит із синдромом Броун-Секара. Професор М.С. Доброхотов цікавився захворюваннями периферичних нервів у робітників Брянського заводу (нині завод ім. Г.І. Петровського). Штат кафедри на той час складав 8 співробітників.У клініці створено фізіотерапевтичний кабінет. У 1932 р. за станом здоров’я Михайло Сергійович переїхав до м. Ялти, а пізніше - до м. Махачкали, де працював у Дагестанському медичному інституті до смерті у 1953 р.За цей період проф. М.С.Доброхотов підготував 20 лікарів-невропатологів, було виконано 23 наукові праці. Наукова робота була, в основному, спрямована на розробку питань клініки і патогенезу інфекційних і професійних захворювань.
З 1932 по 1955, кафедрою керував заслужений діяч науки, доктор медичних наук, професор Микола Васильович Миртовський.
Миртовський М.В. (1894-1959) в 1916 р. закінчив медичний факультет Саратовського університету. Ще навчаючись на останньому курсі університету, провів кілька місяців добровольцем на Кавказькому фронті, де працював в польовому шпиталі на території Персії.
В 1930 р. переїхав до Дніпропетровська. В 1930-1932 р.р. – завідувач кафедри нервових хвороб Дніпропетровського інституту удосконалення лікарів. В 1932-1941 р.р. – завідувач кафедри нервових хвороб Дніпропетровського медичного інституту. З січня 1937 р. виконував обов’язки декана лікувального факультету медичного інституту, а з 1938 р. працював заступником ректора ДМІ з навчальної та наукової роботи.
Під час Великої Вітчизняної війни займався організацією нейрохірургічних шпиталів в містах Орджонікідзе, Єреван, Куйбишев. В 1941 р. – професор кафедри нервових хвороб Ставропольського медичного інституту. В 1941-1943 р.р. – завідувач кафедри нервових хвороб Північно-Осетинського медичного інституту. В 1943-1944 р.р. – завідувач кафедри нервових хвороб Куйбишевського медичного інституту. В 1944 році повернувся до Дніпропетровська.
В 1944-1955 р.р. – завідувач кафедри нервових хвороб та заступник ректора ДМІ з навчальної роботи. В цей час була організована клінічна і біохімічна лабораторія, клінічна база кафедри була збільшена до 50 ліжок, викладання неврології велося на 3-х факультетах із загальною кількістю - 700 студентів.
Під керівництвом проф. Миртовського М.В. кафедра займалася дослідженням центральних механізмів регуляції діяльності вегетативної нервової системи; дослідженням впливу вегетативної нервової системи на метаболізм, терморегуляцію, серцево-судинну систему; вивчення гуморального обміну при захворюваннях нервової системи, зокрема, взаємозв’язків між метаболізмом кальцію та судомним синдромом, епілепсією, тетанією; вегетативна та біохімічна симптоматика ураження органів центральної нервової системи; вивчення патогенезу, клінічної симптоматики та лікування ботулізму; дослідження патогенезу та клініки гострих порушень мозкового кровообігу.
Миртовський М.В. є автором багатьох наукових праць, серед яких 2 монографії.
З 1955 і до кінця життя він завідував кафедрою нервових хвороб (неврології) Львівського медичного інституту. Помер у Львові. Похований на Личаківському кладовищі.
З 1955 по 1970 кафедра нервових хвороб була очолена доктором медичних наук, професором Ф.Я.Розе (1902-1982).
Невропатолог, доктор медичних наук, професор. У 1935 р. закінчив з відзнакою Дніпропетровський медичний інститут. По закінченні аспірантури обраний на посаду асистента кафедри нервових хвороб ДМІ. З перших днів Великої Вітчизняної війни працював лікарем у військових та армійських частинах. Після поранення призначений начальником нервового відділення Окружного військового госпіталю. У 1946 р. Федір Якович обирається доцентом, а з 1955 р. - завідувачем кафедри нервових хвороб. У 1963 р. захистив докторську дисертацію “Клинические формы поражения головного мозга при ьревматических эндомиокардитах”, у якій узагальнив досвід багаторічної праці у галузі нейроревматизму. Дослідження Федора Яковича та його учнів у цій галузі з клініко-морфологічними співставленнями, особливостями біохімічних та імунологічних засобів отримали визнання у нашій країні. У той час, коли Ф.Я. Розе очолював кафедру нервових хвороб, її клінічна база зросла до 220 ліжок. За його ініціативою були відкриті дитяче неврологічне та нейрохірургічне відділення, що дало змогу проводити профілізацію навчання студентів різних факультетів. За його участі отримала подальший розвиток неврологічна служба у Дніпропетровській області. Практично у всіх містах та районах області відкриті кабінети неврологічного профілю. Почали здійснюватись планові та ургентні виїзди до районів та міст області. Науковою тематикою кафедри було вивчення нейроревматизму. Автор понад 100 наукових праць. Під його керівництвом захищено 2 докторські і 6 кандидатських дисертацій. Був головою Дніпропетровського обласного товариства невропатологів і психіатрів, головним невропатологом Дніпропетровського облздороввідділу. Ф.Я. Розе - учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн. За бездоганну службу у лавах Радянської Армії, за наукову та громадську роботу в галузі охорони здоров’я у мирний час Федора Яковича нагороджено орденами Червоної Зірки, та “Знак Пошани”, медалями. У 1970 р. Ф.Я. Розе за станом здоров’я пішов на пенсію. У 1982 р. Ф.Я. Розе помер від інфаркту міокарду.
З 1970 по 1991 кафедрою керувала заслужений працівник вищої школи, доктор медичних наук, професор Вікторія Миколаївна Миртовська.
У 1949 р. за-кінчила з відзнакою ДМІ. Під час навчання в інституті була державною стипендіаткою наукового товариства. Після закінчення інституту 6 років працювала у системі практичної охорони здоров’я. У 1956 р. прийнята до клінічної ординатури на кафедру нервових хвороб. У 1957 р. захистила кандидатську дисертацію “Деякі питання патогенезу гострих розладів мозкового кровообігу при гіпертонічній хворобі й атеросклерозі”. З 1957 до 1970 р. - доцент кафедри. У 1968 р. захистила докторську дисертацію “Клінічні форми нейроревматизму у дітей”. З 1970 до 1995 р. завідувала кафедрою неврології з курсами генетики та нейрохірургії, з 1995 р. до 2000 р. - професор-консультант. З 2 квітня 2000 р. вийшла на пенсію. У 1980 р. за ініціативою Вікторії Миколаївни і згідно із завданням МОЗ УРСР на базі кафедри неврології ДМІ створена модель “Системи поетапної допомоги хворим із судинними захворюваннями мозку”. Основна увага у цій Системі приділялась поліклінічній ланці - цереброваскулярному кабінету. За цереброваскулярний кабінет на ВДНГ СРСР Вікторія Миколаївна удостоєна срібної і бронзової медалей. У 1987 р. видані “Методичні рекомендації з профілактики цереброваскулярних хворих”.
З 1991 по 2014 р. кафедру очолював заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Валерій Маркович Школьник
В 1968 році закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту. З 1968 до 1977 р. працював науковим співробітником, лікарем-невропатологом у Дніпропетровському науково-дослідному інституті відновлення і експертизи працездатності інвалідів. У 1972 р. захистив кандидатську дисертацію “Особенности гемодинамики, биоэлектрической активности головного мозга и сердца у лиц, перенесших закрытую черепно-мозговую травму, и их значение для врачебно-трудовой экспертизы”. З 1977 р. працює в Дніпропетровській державній медичній академії асистентом кафедри нервових хвороб. У 1990 р. захистив докторську дисертацію “Формирование недостаточности кровоснабжения мозга у больных церебральным атеросклерозом (клинико-гемодинамические и генетические аспекты)”. З 1991 до 1996 р. завідував кафедрою нервових хвороб. Валерій Маркович багато уваги тприділяв оснащенню кафедри: придбані 4 комп’ютери, 2 кольорових принтери, апарати ксерокопіювання, аудіосистема; створені учбові фільми з неврології та контролюючі програми з топіки та клініки нервових хвороб. Розроблений і впроваджений метод нейроритмокорекції при захворюваннях нервової системи. Створена комп’ютерна діагностична програма. Науковий напрямок - вивчення судинних захворювань у осіб, що зазнали дії іонізуючого випромінювання. З 1996 до 2000 р. після об’єднання кафедри неврології та кафедри неврології з курсом медичної генетики - професор, а з 2001 р. по 2014р - завідуючий кафедрою неврології та офтальмології. С 2015 професор кафедри неврології та офтальмології. Основний напрямок наукової діяльності - судинні захворювання нервової системи і параклінічні дослідження. У 1982 році вперше на Україні впровадив у лікарську практику метод ультразвукової локації магістральних судин головного мозку, що значно підвищило діагностичні можливості лікарів невропатологів та нейрохірургів. У 1986 році вперше в світовій практиці спостеріг і запропонував діагностичні критерії особливостей магістрального кровообігу довгожителів. У 1999 році вперше в світовій практиці озвучив біоелектричні потенціали головного мозку, розробив і впровадив в практику комп'ютерну програму нейроритмокорекції.. За удосконалення діагностичних і лікувальних методів в неврології В.М.Школьник отримав чотири авторських свідоцтва, 8 патентів. Автор 337 наукових публікацій, з них 9 за кордоном. Спiвавтор національного підручника з неврології, 6 учбових посібників, 12 методичних рекомендацій для лікарів. Володіє усіма різновидами рефлексотерапії і апіфітотерапії. Під керівництвом проф. Школьника В.М. захищено 1 докторська і 7 кандидатських дисертацій, в тому числі громадянина королівства Катар, виконується 1 докторська і 1 кандидатська дисертації. У 2000 р. присвоєно почесне звання заслуженого лікаря України. Член атестаційної комісії з неврології при Дніпропетровській філії центральноїт атестаційної комісії МОЗ України Академік Міжнародної Академії Стандартів (МАС), член громадської організації по захисту прав споживачів у Дніпропетровській області.
Кафедра в 2011 році
З 2014 до 2019 року кафедру очолював доктор медичних наук, доцент Олексій Вікторович Погороєлов.
У 1984 році закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського державного медичного інституту за фахом «Лікувальна справа». З 1984 по 1987 р. навчався у інтернатурі в м. Кіровоград (Кропивницький) за спеціалізацією психіатрія, у 1987 отримав первинну спеціалізацію з неврології у Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця, м. Київ. З 1986 року по 1995 рік працював лікарем неврологічного відділення об’єднання швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська. З 1995 по 2013 рік працював у Дніпропетровській медичній академії МОЗ України на посаді асистента кафедри неврології. На посаді доцента кафедри неврології і офтальмології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» з 01.09. 2013 р. У 2014 р. переведений на посаду завідувача кафедри неврології і офтальмології. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук (Особенности нейродинамических нарушений у лиц, подвергшихся воздействию йонизирующего излучения (по данным исследования вызванных потенциалов головного мозга) захистив у 1999 році. Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук (Клініко-нейрофізіологічні особливості перебігу гострих ішемічних порушень мозкового кровообігу (діагностика, прогноз)) захистив 14 березня 2012 року. Має біля 180 наукових публікацій, 16 патентів на винаходи та корисні моделі, нововведення Реєстру галузевих нововведень публікації навчально-методичного характеру. За час роботи на посаді завідувача кафедри неврології і офтальмології керував підготовкою вітчизняних і іноземних здобувачів ступеня доктора філософії, займався науковою, господарською та практичною медичною діяльністю. Має внесок у вивчення функцій стовбурових структур, за даними нейрофізіології та підтримання традицій кафедри неврології, як людяність та доброзичливість.
У 2019 році кафедра відзначала сторіччя свого заснування.
